Українці у Савоні вміють веселитися
Дорогі читачі, хочу поділитися з вами своїми враженнями від нашого Різдва, проведеного у Савоні з українською громадою.
Якось на днях спілкувалась з Україною: родиною та подругами. Одна подруга мені говорить: «Та ти ще рік, два та й забудеш про нас, Україну, її свята та традиції», вона б ще говорила, але я її перебила і від почутого вона довго не могла повірити, що наші українці в Італії окрім роботи з бабусями та дідусями ще й уміють гарно веселитися в громаді,зберігати і продовжувати українські звичаї та традиції. Розмова з подругою тривала довго, аж поки я повністю не висказала всі свої враження про Різдво і Святий Вечір, вертеп, який ми організували.
Пригадую час, коли була ще маленькою, як довго чекалося, коли вже настануть ті Різдвяні свята, Святий Вечір, коляда, вертеп, що звеселяв народ і чортик, якого так боялася і ховалася під ліжко. Коли до Різдва залишається чекати ще більше місяця, вже всі магазини, вікна в будинках, двері прикрашені в Новорічно-Різдвяний мотив. Куди в магазин не зайдеш, всюди переповнено людьми, великі черги, всі заздалегідь готуються до Різдва.
І ось вже день Святої Вечері. Зранку вислухавши Літургію у церкві, переповнилась святковим настроєм. У дома вся сім’я в роботі, готуючи святу вечерю: хто кутю, а хто вареники, пиріжки… Повечерявши, ми з сестрами і братом завжди вибігали на вулицю з ложками і стукали ними, щоб дізнатися, в якій стороні живе мій суджений, тобто з якої сторони собака загавкає, туди і заміж підеш, так каже народне прислів’я. Та час минає, молодь міняється, усе іде у змінах, мало кому хочиться брати і організовувати якісь святкові заходи. Багато молодих людей говорять це вже не сучасне і не цікаве… Колись я й повірити не могла, що потраплю в Італію, що ще й зможу святкувати тут наші свята.
Цього року голова церковного братства п. Леся організувала чудесний вертеп та колективну святу вечерю, яка надовго закарбувалась у моїй пам’яті.
Спершу ми всі мали змогу об’єднатися у молитві – вислухати святкову Літургію, а потім показати людям вертеп, в якому взяли участь 20 осіб, ролі були відіграні прекрасно, хоча для багатьох це був перший театральний досвід. Мабуть справжньою ізюминкою у вертепі була поява на початку Матері Божої з Йосифом та маленьким Ісусиком під музику «Темненькая нічка, тьмою світ накрила», яку зіграла одна молода мати зі своїм новонародженим немовлятком. Люди, котрі дивилися на це театральне дійство, не зовсім зрозуміли, що це робиться, у церкві чулося: «Невже це жива дитина)? », така велика кількість людей від побаченого повставали зі своїх стільців, оскільки були зачаровані мистецьким виконанням, поринули в роздуми. Не можна і не згадати жида із Сурою, адже цю роль не просто так зіграти, та наш жид Володя разом із своєю сурою-Наталею цю роль відіграли на вищому рівні. Царі, пастушки, смерть та інші, усе без винятку було гарно.
По закінченню цього театрального дійства бажаючі мали змогу об’єднатися у спільній святковій вечері, яка відбулася у приміщенні «Мігрантесу». Після спільної молитви о.Ярослав, що приїхав од нас із Риму та святкував це торжество, поблагословив наші страви і нас на родинне свято. Усе було по-домашньому та родинному: віншування і коляди лунали без перестану, хто що пригадував, те й говорив, а кому по телефону повідомлення-привітання з України пересилали.
Також чулося, як готувалися усі до свята: хто кутю потайки варив, хто по ночах шив костюми, хто перед дзеркалом вчив слова з метою знати все бездоганно, а хто капустяні пиріжки пік і пригощав людей.
Отак і минув Різдвяний день. Почали складати столи та прибирати в приміщенні, нас ставало все менше і менше, хто пішов на місце праці, хто ще намагався додзвонитися до України і розповісти про Святий вечір і водночас почути рідні голоси, яких тут так не вистачає особливо тим, що знаходяться поодинці, залишивши батьків, сім’ї та подавшись у цю далеку дорогу, далекий край на нелегку працю. По закінченні вечері ми, хто ще залишився, весело наспівували «Нова радість стала».
Ось так, усі разом зробили собі свято. Хай нашої єдності вороги лякаються, а ми скажемо дружньо: «Христос рождається!».
Мирослава, м.Cавона
