Address: Comunita ucraina di Savona
chiesa "Sacro Cuore di Gesù"
Corso Colombo, 22 17100 SAVONA
Cell padre Vitaliy: +39-3807151573

Християнський табір

Християнські табори
Християнський табір – це організована форма повноцінного відпочинку, який охоплює усі компоненти людської природи: фізичний, психологічний, духовний.
Християнський табір є ефективною формою євангелізації та катехизації, адже саме під час спільного відпочинку найкраще можна промовити до сердець людей, не лише навчаючи засад моралі, а й засвідчуючи віру власним життям.
Мета християнського табору – допомогти учасникам пізнати Бога та Його задуми щодо власного життя, а також зростати у вірі та пізнанні християнських правд.
Час проведення таборів тісно пов’язаний із часом канікул і відпусток, тому оптимальним для цього є літо.
Планування християнського табору
а. Завчасність у приготуванні.
Щоб християнський відпочинок був вдалим, слід планувати його заздалегідь. Тоді буде досить часу на підготовку й організацію заходу, що в результаті сприятиме досягненню мети табору.
б. Визначення мети.
Крім загальної мети, кожен християнський табір має ще свою конкретну мету, яка випливає з потреб таборовиків (їхніх вікових, культурних чи інших особливостей) або з теми табору, у виборі якої потрібно враховувати тематику, проголошену Церковною владою.
в. Команда організаторів та провідників.
Одній людині, навіть найздібнішій, організувати табір буде дуже важко. Тому потрібно створити команду однодумців. До провідництва можна залучити катехитів, семінаристів, активних мирян, молодь, належно підготувавши їх.
Головна запорука успішного проведення табору – командна праця її провідників. Слід пам’ятати, що взаєморозуміння і відкритість провідників служитимуть прикладом для учасників табору. Щоб співпраця між провідниками була ефективною потрібно чітко розподілити обов’язки.
Члени команди повинні бути:
–  однодумці, яких об’єднує спільна мета та ідея служіння заради Царства Божого і добра людини;
–  вишколені особи (священик, провідники, медпрацівник…). Добре, якщо ці особи протягом певного часу збиратимуться для організації і приготування табору (це допоможе їм краще познайомитися і зробить їх справжньою командою).
Щоб християнський табір став для його учасників часом зустрічі з Ісусом, потрібно аби кожен провідник, належно підготувавшись, вимолив і пережив особисто зустріч з Богом. Адже привести когось до зустрічі з Ісусом може лише особа, яка зустріла Ісуса і яка живе у Ньому. Тому головне завдання спільноти провідників табору – самим перебувати у мандрівці з Ісусом. Життя провідників, їхня поведінка і кожен їхній вчинок є прикладом життя для таборовиків.
г. Учасники табору.
Учасниками табору може бути різні групи людей: діти, підлітки, молодь, дорослі; особи з особливими потребами, сім’ї, спортсмени тощо.
ґ. Види таборів.
Організації табору залежатиме від того, який вид табору ви оберете: виїзний чи парафіяльний.
Виїзний табір. Перевага такого виду таборів полягає у тому, що учасники, віддалившись від місця проживання, друзів, знайомих, від щоденних турбот, мають нагоду цілковито зануритися у світ таборового життя, який ви їм пропонуєте. Такий табір стає своєрідною лабораторією життя, яка за умов доброї організації є сприятлива для швидкого та ефективного донесення пропонованих цінностей. Учасники табору, переживши спільно хвилини радості, молитви та просто побувши разом, матимуть особливу нагоду стати спільнотою, яка зростатиме у вірі, радості й любові. Такий вид таборів особливо популярний серед підлітків та молоді.
Серед виїзних таборів варто виокремити табори у приміщенні та наметові.
Для проведення табору у приміщенні, потрібно вибрати базу відпочинку, школу чи інше приміщення, яке підходить для таборування.
Наметовий табірдасть змогу зекономити кошти на житло, проте більше часу потрібно відводити організаційним справам. Для цього потрібно залучати людей, які мають досвід наметового таборування.
Припарафіальний табір. Якщо ви не маєте можливості організувати виїзний християнський табір, можете організувати його на території парафії: у парафіяльному приміщенні, в школі чи іншій установі. Такий табір має свої переваги, зокрема фінансові, адже для його проведення потрібно набагато менше витрат. Маючи приміщення, ви економите витрати, пов’язані із дорогою, проживанням і харчуванням, та зможете охопити більшу кількість дітей, підлітків і молоді.
Участь Церкви в освітніх таборах. Особливо позитивним прикладом співпраці Церкви та держави у ділянці виховання молодого покоління є участь Церкви в позашкільних дозвільних програмах, зокрема у проведенні таборів. Так Церква допомагає молодому поколінню пізнати та зрозуміти християнські цінності та важливість керуватися ними у життєвих ситуаціях.
Якщо на території парафії є загальноосвітні навчальні заклади, то слід поцікавитися, чи не планують вони таборів, у яких ви можете взяти участь.
д. Місце проведення[1].
Про вибір місця таборування в нашій дійсності важко говорити, адже здебільшого табори проводять там, де є можливість. Та все ж таки дещо залежатиме й від вас. Якщо є вибір, то варто уникати тих місць, де буде багато туристів. Краще віддати перевагу віддаленим містечкам, селам, а ще ліпше – базам відпочинку за межами населених пунктів. Доцільніше влаштовувати табір у горах або на морі, де мальовнича природа, свіже повітря, тиша лісів надихатимуть усіх на ліпше переживання спільного часу.
На зарезервоване місце треба заздалегідь поїхати особисто, аби переконатися, що воно відповідає вашим вимогам. Звичайно, ліпше, якщо з вами поїде ще хтось з організаторів. Зокрема, потрібно перевірити умови проживання, харчування і т. ін. Якщо кухня автономна, то потрібно взяти зі собою і кухаря, котрий зможе реально оцінити ситуацію.
Варто поцікавитися історією цієї місцевості, культурними, історичними, духовними чи просто мальовничими місцями, які розміщені поблизу і які ви зможете відвідати й, таким чином, краще організувати відпочинок.
е. Програма табору.
Табір повинен мати провідну тему і чітку мету. Готуючи програму, потрібно так планувати кожен день від приїзду і до від’їзду, щоб його розпорядок якнайкраще відповідав біологічним ритмам людини та сприяв досягненню мети (години праці у групах, молитви, забави й вільний час). Потрібно передбачити й погодні несподіванки, щоб у запасі завжди було якесь заняття.
У допомозі можуть стати спеціальні посібники (їх можна укласти і самому):
–  для провідників. У посібник мають увійти розробки тематичних зустрічей, ігор, конкурсів, сценок, тематичних вечорів, інших заходів з методичними порадами для їх кращого застосування;
–  для самих учасників табору.
Слід підготувати або купити молитовники для усіх учасників. Варто також укласти пісенник для таборовиків.
Програму треба підготувати дуже ретельно. Необхідно, аби кожен провідник був добре з нею ознайомлений і чітко знав свої обов’язки.
є. Бюджет.
Знаючи, хто буде учасниками табору, маючи розроблену програму, запланувавши місце та час проведення табору, потрібно зробити попередній підрахунок витрат і продумати, де взяти кошти (збірка на парафії, оплата від учасників, кошти з певних фондів, пожертви меценатів або шукати інші можливості для здійснення задуманого).
Проведення християнського табору
а.Безпосереднє приготування (реєстрація та попередня зустріч з учасниками табору).
Корисно наперед, щонайменше за два тижні до проведення табору, провести зустріч із його учасниками (якщо діти, то також і з їхніми батьками). На зустрічі насамперед потрібно надати інформацію про табір, його правила, познайомити між собою учасників. Роздати списки речей, які потрібно взяти до табору, вказати час і місце від’їзду та повернення. На завершення учасники чи їхні батьки повинні заповнити анкету (для неповнолітніх потрібні дозвіл батьків, медична довідка).
б. Приїзд, поселення і перше зібрання.
Якщо можливо, то декілька провідників повинні приїхати на місце проведення табору раніше від учасників на кілька годин або навіть на день, щоб приготувати помешкання (намети). Потрібно подбати про те, щоб учасники табору, приїхавши, побачили все добре приготованим, прибраним, а найголовніше, щоб їх зустріли усміхнені обличчя провідників.
Після приїзду та поселення потрібно дати трохи вільного часу перед першим зібранням. На першій зустрічі розповідаємо таборовикам, для чого організовано табір, його мету, тематику і головні правила. Першого дня потрібно приділити увагу інтеграції учасників, познайомити їх із провідниками, територією табору, одне з одним.
в. Молитва.
Особливу увагу потрібно приділити духовній частині програми табору, особистому й спільнотному спілкуванню з Богом. Цьому слугуватиме Літургія, ранкова й вечірня молитви, особиста молитва, загальна тиша, духовні вечори. Важливо організувати ці хвилини так, щоб вони не були додатком, чимось примусовим, а щоб вони були кульмінаційним моментом, найкращим часом радості і щастя.
Потрібно продумати, коли учасники табору зможуть розмовляти про свої духовні проблеми із провідниками або духовними особами.
Важливу увагу варто звернути на приготування Божественної Літургії. Слід продумати, як активно залучити таборовиків до Літургії, заохочувати до участі у Таїнствах Сповіді та Євхаристії.
г. Тематична праця у групі.
Кожного дня слід відводити час для праці в малих групах, де розглядатиметься якась християнська тема. Важливо, щоб зустрічі сприяли відкритості її членів, щоб участь була активною. Велике значення має особа провідника, його вміння відчувати учасників і спонукати до діалогу, належно відкриваючи тему.
ґ. Ігри та вільний час.
Вільний час та ігри є дуже важливим моментом у таборі, адже без цих елементів важко собі уявити повноцінний відпочинок. Добре зорганізоване дозвілля принесе величезну користь: сприятиме кращому знайомству з іншими таборовиками, зміцненню спільноти, зблизить учасників із провідниками, внесе радість у життя табору.
д. Інші заходи:
–  Заняття за інтересами – гуртки (духовні, мистецькі, патріотичні, спортивні, тощо).
–  Семінари (лекції): їх теми мали б відповідати меті християнського табору, а також зацікавленням і рівню учасників.
–  Школа пісні й танцю: сприятиме згуртованості всіх учасників таборової програми і допоможе в організації вечорів.
–  Волонтеріат: діяльність, у якій всі матимуть можливість послужити для спільного добра й відчути радість від служіння.
–  Екскурсії, походи та паломництва.
е. Обговорення дня та підсумок табору
Варто, щоб кожного таборового вечора провідники обговорювали прожитий день.
Після завершення табору доцільно відразу зібрати провідників для підсумку табору. Якщо ваш табір був фінансований якоюсь організацією, потрібно зробити як фінансовий, так і загальний звіти – з фотографіями та відгуками. Можна провести зустріч батьків і таборовиків, на яку запросити спонсорів. Слід подбати про вияв подяки організаторам і провідникам.
є. Інформування у мас-медіа
Можна подавати інформацію про перебіг табору в релігійні та світські ЗМІ.
ж. Післятаборові зустрічі
Важливо надалі протягом року організовувати зустрічі, щоб проведений табір не залишився тільки гарним спомином, а щоб мав продовження. Можна використовувати соціальні мережі, як засіб для підтримання контактів із учасниками табору.
3.3. Катехизація парафіяльних спільнот
Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні до душпастирів говорить, що лише через створення парафіяльних спільнот (братств, сестринств, різноманітних товариств) та їх добрий провід душпастирювання буде вдалим: «Конечно треба, щоби в кожній парафії було бодай одно добре зорганізоване і добре ведене братство. Від того залежить добро цілої парафії»[2].
Творення парафіяльних спільнот дає можливість кожній людині віднайти своє місце, реалізувати свої дари та свій обов’язок взаємодопомоги. Крім того, такі спільноти на парафії згуртовують парафіян і роблять усю Церкву активнішою.
Кожна парафіяльна спільнота має свої завдання, цілі, проте є одна річ, яка їх усіх об’єднує – це Христова Церква. Звідси випливає, що кожен учасник спільноти має перед собою єдину найважливішу мету – зростання у святості. Саме в досягненні цієї мети душпастир повинен допомогти кожній особі. Тут хочеться особливо наголосити на тому, що спеціальне завдання якоїсь парафіяльної спільноти (спільнотне, соціальне служіння тощо) можливо реалізувати тільки за умови, коли першою і найважливішою метою кожного її учасника є життя у вірі. Отож, душпастиреві важливо усвідомити, що метою творення будь-якої парафіяльної спільноти, насамперед, має бути впровадження кожного її учасника у життя Церкви.
Отож, не досить лише заснувати якесь товариство чи братство/сестринство в парафії, цю спільноту потрібно вміло провадити. Релігійна неосвіченість учасників парафіяльних спільнот може стати сприятливим підґрунтям для викривленого сприйняття багатьох правд християнської віри. Саме тому душпастир повинен приділяти досить часу, щоб не лише молитовно бути присутнім у житті цих спільнот, а й проводити катехитичне навчання. Йдеться не лише про такі молодіжні спільноти, як Марійська, Вівтарна дружини чи інші, а й про спільноти, які гуртують людей різного віку, з різними умовами життя, з різною освітою, з різними інтересами тощо.
Через зайнятість душпастиря чи його недбалість парафіяльним спільнотам загрожує велика небезпека, що до них потрапляють люди, які не переживають віру як фундамент свого життя й не готові нічого змінювати у цій сфері свого життя. Для таких осіб спільноти стають, радше, місцем, де вони намагаються якимось чином реалізувати свої хворобливі амбіції задля власної користі. Тому в жодному разі не можна допустити недбальства у проводі парафіяльної спільноти, потрібно постійно дбати про формування зрілих християнин через катехитичне навчання.
Кожна спільнота має свої характерні особливості, проте катехитичне навчання їх учасників має бути фундаментом для розвитку всіх інших форм служіння. Учасники одних спільнот (наприклад, Марійської, Вівтарної дружин) досить зобов’язати долучитися до навчання в парафіяльній катехитичній школі, а для учасників інших спільнот потрібно виділити окремий час на катехизацію (наприклад, молитовні братства) чи знайти відповідне місце у їхньому щоденному робочому графіку (наприклад, спільноти руху «Віра і світло»). До катехизації спільнот душпастир може залучати підготовлених катехитів, богопосвячених осіб чи студентів семінарії. Проте треба пам’ятати, що таке катехитичне навчання повинно бути систематичним.
Якщо парафіяльні спільноти допоможуть кожному їх учаснику осягнути зрілу віру, то, як наслідок, вони зродять людей, здатних на плідне служіння, збудоване на фундаменті, яким є Христос.
3.4. Катехитичні реколекції для родин
Особливу увагу священикові у своїй душпастирській праці по­трібно звернути на інститут родини. Ця маленька клітина великого організму вимагає максимальної підтримки в усіх сферах життєдіяльності, а більш за все в духовній. Поруч із молитовними практиками, які використовуємо під час відвідин домівок своїх вірних, потрібно звернути увагу й на слово катехизи для цих родин.
Одним із способів оживити родинне духовне життя є одноденні катехитичні реколекції для родин. Ці реколекції об’єднують людей різного віку, оскільки їх учасниками є мама і тато, дідо і баба, брати і сестри, іншими словами уся «домашня Церква». Мета таких днів віднови – виховати зрілих християн та будувати живу Церкву.
Щоб реколекції були успішними, звичайно треба добре все приготувати. Насамперед, потрібно обрати відповідне приміщення. Добрим для реколекцій є приміщення з каплицею і кількома класами для праці окремо з дітьми та батьками. Найефективніше реколекції проводити поза межами парафії: у реколекційному центрі, монастирі, в семінарії тощо.
Відтак, потрібно спланувати розпорядок дня. Як підказує досвід, варто укласти два окремих розпорядки: для дітей і для дорослих, щоб діти та батьки працювали за окремою програмою й протягом дня не бачилися між собою. Пропонований розпорядок дня див. у Додатку 4.
Наступний крок – потрібно запросити відповідних людей, котрі провадитимуть реколекційні науки для батьків. Можна, звичайно, й самому взяти на себе цю справу. Але після реколекційної науки для праці з батьками в групах потрібні будуть аніматори – богопосвячені особи, семінаристи, катехити. Праця в групах полягатиме в роздумуванні над заздалегідь приготовленими запитаннями (для прикладу, див. Додаток 5).
 
Керівник групи повинен дотримуватися певних правил:
– дотримуйтеся теми й часу;
– слухайте інших і не перебивайте, стежте, щоб інші не перебивали одне одного;
– не оцінюйте і не засуджуйте висловлювань інших;
– не давайте порад, якщо вас про це не просять;
– роз’яснюйте проблеми;
– висловлюйте побоювання;
– аналізуючи життєві ситуації, використовуйте вигадані імена;
– учасник має право сказати «Стоп», якщо подальше обговорення неприємне для нього або видається йому небезпечним;
– учасник має право відмовитися від участі в обговоренні – діленні певної проблеми.
До праці з дітьми та молоддю потрібно також залучити богопосвячених осіб, семінаристів, катехитів, котрі вміють працювати з такою аудиторією. Праця найчастіше полягатиме в поясненні катехизмових правд віри. Можна використовувати матеріали, розроблені для викладання у катехитичних школах. Священик не провадитиме науки для дітей, а лише для батьків. У Додатку 6 є зразок можливого плану праці з дітьми.
На завершення реколекцій батьки виготовляють для своїх дітей мистецькі подарунки. Так само й діти – для батьків. Подарунок полягатиме в тому, що учасники реколекцій представляють сценку, яку готують упродовж дня.
Завершальним моментом реколекцій завжди має бути благословення родин та подарунок для сім’ї (може бути ікона).
Для проведення реколекцій, як і для будь-якого іншого заходу, потрібно укласти відповідний кошторис (див. Додаток 7).